/Files/images/hmch/2020/1/33.jpg

/Files/images/hmch/2020/1/35.jpg

/Files/images/hmch/2020/1/36.jpg

/Files/images/hmch/2020/1/37.jpg

/Files/images/hmch/2020/1/38.jpg

/Files/images/hmch/2020/1/39.jpg

/Files/images/hmch/2020/1/40.jpg

/Files/images/hmch/2020/1/41.jpg

/Files/images/hmch/2020/1/42.jpg

/Files/images/hmch/2020/1/43.jpg

/Files/images/hmch/2020/1/44.jpg

Психологічні травми у дітей: поради батькам

Батьки можуть зробити дуже багато для відновлення стану своєї дитини після пережитих потрясінь і важких стресових ситуацій. Такими ситуаціями можуть бути небезпечні для життя автомобільні аварії, пожежі, повені, раптові захворювання абосмертьблизьких членів сім'ї, злочин чи насильство. Якщо ви пережили велике потрясіння чи горе, пам'ятайте про головне: час і підтримка неодмінно допоможуть вам знову стати на ноги.

Діти реагують по-різному

Реакція дитини на горе чи пережиту трагедію буде залежати від цілого ряду чинників, а також від її віку, стадії розвитку та становлення особистості, від того впливу, який мала ця подія на її батьків чи інших членів сім'ї. Реакція вашої дитини може бути абсолютно не такою, якої ви очікуєте.

Реакції на психологічну травму можуть бути такими:

· Заглиблення в себе– така реакція може проявлятись у втраті інтересу до діяльності, у втратідовіри, небажанні розмовляти чи регресі до більш інфантильної поведінки.

· Зацикленість– проявляється в потребі знову переживати стресові події, наприклад, через ігри тамалюнки, що повторюються. Дитина може бути надмірно стурбована можливими подіями в майбутньому (які, на її думку, можуть бути якось обумовлені тим, що сталось) або ж ночами їй можутьснитися жахи.

· Тривога– у зв'язку із тривожним станом можуть виникнути проблеми з концентрацією уваги або зосередженням, нав'язлива поведінка, страх перед розлученням, проблеми зі сном, дратівливість і нестриманість.

· Фізичні симптоми– часто проявляються головними болями й болями в животі. Також можливі затримки реакції. Спочатку може здатися, що деякі діти добре справляються із ситуацією, але стресовий стан може проявитись у них набагато пізніше, наприклад, дати про себе знати через кілька днів, тижнів або навіть через місяці.

Важливо порозмовляти про подію

Уважна й довірлива розмова допомагає виявити всі проблеми. Спробуйте зробити таке:

· Переконайте вашу дитину, що все вже в минулому й вона в безпеці (але тільки якщо це дійсно так). Можливо, вам доведеться казати їй про це знову і знову.

· Прислухайтесь до своєї дитини. Серйозно поставтесь до її тривог і почуттів.

· Нехай ваша дитина знає, що вам важливо з'ясувати, що вона сама думає про те, що сталось, оскільки її думка вам дуже дорога.

· Розкажіть дитині про те, що сталось, але так, щоб це було доступно її рівню розуміння, не вдаючись до страхітливих подробиць. Використовуйте зрозумілу для дитини мову. Якщо ви спробуєте приховати від неї точну інформацію, вона буде заповнювати прогалини в розумінні на основі свого досвіду, наявною в неї інформацією та за допомогою своєї уяви, а це може ускладнити її стан.

· Переконайтеся, що ваша дитина не зробила будь-які неправильні висновки. Наприклад, діти молодшого віку можуть думати, що трагедії – це їхня провина, тому що вони були неслухняними чи погано думали про когось.

· Поговоріть про подію в колі сім'ї. Дозвольте висловитись абсолютно всім, у тому числі й дітям. Це допоможе кожному члену сім'ї подолати ізоляцію, зрозуміти та почути один одного, а також відчути підтримку.

· Порозмовляйте з дитиною про те, як люди можуть реагувати на трагічні події. Розкажіть їй про різні прояви таких станів. Скажіть дитині, що в таких обставинах її почуття абсолютно природні й нормальні, переконайте її в тому, що з часом вона буде почувати себе краще.

Ваша реакція дуже важлива

Те, як криза впливає на вас, на ваші реакції на почуття й поведінку вашої дитини, буде грати величезну роль і справляти потужний вплив на здатність дитини впоратися з тим, що сталось, і вийти зі стресового стану. Що при цьому слід мати на увазі?

· Намагайтеся зрозуміти. Прийміть той факт, що зміни в поведінці вашої дитини, такі як істерики чинічне нетримання сечі, можуть бути її реакцією на горе або стресові події.

· Приділіть дитині додаткову увагу, особливо перед сном, а також в інших випадках, коли вона знаходиться не з вами і її це дуже хвилює.

· Діти дивляться на своїх батьків, щоби зрозуміти подію, горе та знайти способи відреагувати й побороти його. Щоби зрозуміти свої страхи і стрес, а також щоби втішитися й отримати підтримку, їм необхідно, щоб дорослі були поруч. Якщо ви страждаєте й не можете впоратися зі своїми почуттями, реакціями або стосунками, важливо, щоб ви все-таки знайшли підтримку й допомогу для себе. Якщо ви цього не зробите, страх і душевні страждання дитини будуть тільки посилюватись.

· Делікатно й обережно порозмовляйте з вашою дитиною про свої почуття й дозвольте їй розповісти про свої.

· Пам'ятайте, що всі люди різні й можуть мати різні емоційні реакції. Не очікуйте, що ваша дитина відчує те саме, що й ви.

· Дайте дитині відчути контроль над своїм життям. Навіть незначні рішення, такі як вибір між двома начинками для бутерброда, дозволяють дитині знайти почуття контролю над ситуацією. Це особливо важливо після душевного хаосу, який є наслідком кризи. У дітей, які відчувають себе безпорадними (і не відчувають контролю), зазвичай симптоми стресу мають більш виражену глибину.

· Не намагайтесь надто оберігати дитину. Бажання, щоби після пережитого всі члени сім'ї були поруч, – це нормально, але важливо також, щоб вони відчували, що їхній власний світ – цілком безпечне місце для життя.

Дуже важливий розпорядок життя сім'ї

Пропозиції такі:

· Намагайтесь якомога більше дотримуватись вашого звичайного розпорядку дня. Щоденна передбачуваність звичного графіка діє на дітей заспокійливо.

· Завірте вашу дитину в тому, що дуже скоро її звичайний розпорядок стане таким, як і раніше. Якийсь час вона може бути не у змозі справлятися зі своїми щоденними справами, наприклад, відвідувати школу або виконувати домашню роботу. Не тисніть на неї. Просто дайте їй час.

· Поки що не вводьте жодних змін, наприклад, таких як нові правила або більш суворі стандарти поведінки. Дочекайтесь більш сприятливого часу.

· Збережіть ролі в сім'ї такими, якими вони були колись. Наприклад, не наполягайте, щоб ваша дитина взяла на себе більше домашніх обов'язків, і не чекайте, що вона буде задовольняти емоційні потреби засмучених батьків.

Практичні стратегії для батьків
Пропозиції такі:

· Дозвольте вашій дитині проводити багато часу, граючи або займаючись рекреаційною діяльністю, наприклад, спортом, зокрема улюбленими іграми із кращими чи старими друзями.

· Залиште час длявеселощів. Сміх, весело проведений час і заняття для спільного задоволення можуть допомогти всім членам сім'ї відчути себе краще.

· Якщо апетит вашої дитини зменшився, не наполягайте на тому, щоб вона їла під час трьох основних прийомів їжі. Якщо в цей час вона не хоче їсти, просто запропонуйте їй постійні перекуси протягом дня.

· Переконайтеся, що ваша дитина достатньо відпочиває та спить.

· Залучайте дитину до якихось фізичних занять – це допоможе їй «спалити» хімічні речовини, що виділяються організмом під час стресу, а також зміцнить сон.

· Обмежте стимулятори, такі як цукор, яскраві продукти й шоколад.

· Допоможіть вашій дитині розслабитись фізично – теплі ванни, масаж, розповідь цікавих історій і часті обійми прекрасно допоможуть зняти м'язове напруження.

· Втручайтесь, якщо яка-небудь діяльність засмучує або тривожить вашу дитину, – наприклад, телевізійне шоу, яке нагадує дитині про пережиту травму або сприяє посиленню занепокоєння, тривоги чи страху. Не бійтесь вимкнути телевізор, якщо зміст програми не сприяє відновленню дитини.

Про що треба пам'ятати батькам

· Діти й дорослі оговтаються від горя або важких переживань, необхідні час і підтримка.

· Те,як ви самідолаєте кризу і як реагуєте на почуття й поведінку вашої дитини, буде мати величезний вплив на її здатність пережити важкі події.

· Розповідайте дитині про факти події доступною для її розуміння мовою.

Але якщо ви стурбовані станом вашої дитини або відчуваєте, що не справляєтеся самостійно, звертайтесь по професійну пораду. Доречним початком у такій справі може стати відвідування вашого сімейного лікаря.


Що таке емоційний інтелект і як він впливає на життя?

Щоб порозумітися, недостатньо говорити однією мовою.

Недостатньо розуміти значення слів, які використовують співрозмовники.

Багато інформації залишається поза словами: у діях, жестах, міміці, емоціях.

Те, як емоції впливають на спілкування і життя, ретельно досліджують із кінця минулого століття.

Вміння правильно розуміти і використовувати емоції у повсякденні науковці називають "емоційним інтелектом".

ЩО ТАКЕ ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ

Емоційний інтелект — це вміння дати раду своїм і чужим емоціям: точно зрозуміти, оцінити і виразити їх.

ДослідникиДжон МейертаПітер Селоувей, які наприкінці 20-го століття впершеописали це поняття, називають чотири напрямки емоційного інтелекту:

– як ми оцінюємо та виражаємо емоції;

– що про них знаємо;

– як ними керуємо;

– як на їх основі приймаємо рішення.

Перший компонент– оцінка і вираження емоцій – є у будь-якій взаємодії.

Уявіть: співрозмовниця усміхається у відповідь на ваші репліки, а ви собі вирішуєте, що її усмішка – глузлива і що вона з вас кепкує.

Насправді ж, людина радіє від ваших слів, або усміхається, бо ввічлива, або ще з десяти інших причин.

Однак у певний момент ви неправильно оцінили емоцію, і, як наслідок, додумали про людину і її наміри те, чого вона не мала на увазі.

Розвинений емоційний інтелект – це саме те, що дозволяє більш-менш точно оцінити емоції інших людей і рятує від подібних непорозумінь.

Зворотна сторона медалі – це потреба точно виразити власні емоції. Якщо ви хотіли засвідчити комусь своє схвалення, а вийшло більше схоже на заздрість, наслідки спілкування можуть бути неочікувані.

Висловлювати емоції так, щоб це відповідало початковому задуму, – один із виявів емоційного інтелекту.

Друга складова емоційного інтелекту– це знання про емоції. Йдеться не про те, щоби знати їхні назви, типи чи класифікації.

Це про ширший культурний і суспільний контекст: чи знаємо ми,що самев нашому середовищі спричиняє певні емоції.

Одні й ті самі дії і слова в різних суспільствах або й менших групах можуть викликати абсолютно різні емоції.

Візьміть будь-яку провокаційну тезу і виголосіть її перед різними людьми: наприклад, скажіть, що в Україні потрібно узаконити одностатеві шлюби спершу праворадикально налаштованим людям або апологетам "традиційних цінностей", а потім – захисникам прав ЛГБТ-спільноти.

Як гадаєте, ефект буде різний? А емоції?

Можливо, навіть протилежні: від обурення до схвалення.

Інший приклад – дипломати, які, від’їжджаючи до різних країн, ретельно вивчають місцеві культурні контексти, бо те, що українцям видається нормальним і не викликає особливих емоцій, представників іншої національності може збентежити, або й образити.

Вгадати чи відчути такі речі неможливо, про них потрібно знати.

Таке знання і його застосування на практиці є виявом емоційного інтелекту.

Третя складова– як ми здатні керувати емоціями.

Йдеться про те, щоби стримати емоцію, не показавши її (не розгніватися, коли так хочеться), і про те, щоби врегулювати свій стан після того, як емоції вже проявилися (заспокоїтися після того, як розгнівалися).

Скільки часу на це потрібно? Чи легко це зробити?

По-різному. Дослідники стверджують, що чим більше розвинений емоційний інтелект, тим легше людині натиснути на гальма і врегулювати свої емоції.

Так само з емоціями інших: чи вміємо ми розвеселити сумного товариша, викликати захват, радість чи роздратування серед співрозмовників?

Очевидно, що загального алгоритму "як розвеселити людину" не існує і що в кожній ситуації ми вчиняємо по-різному, але емоційний інтелект пов’язаний із тим, наскільки добре нам це вдається.

Четверта складова емоційного інтелектустосується поведінки. Нехай у спілкуванні з іншою людиною ми побачили певну емоцію і правильно її визначили.

А далі?

Розуміння емоцій має допомогти у найважливішому – вирішити, як поводитись. Емоції – це така ж інформація, як вчинки, слова і жести. Цю інформацію людина використовує, щоб обґрунтувати свої дії.

Наприклад, одна людина чіпляється об сходинку, а інша підхоплює її, щоб та не впала. В такому разі одна дія (підхопити) є реакцією на іншу (падати).

Якщо друг пише вам: "Ходімо ввечері в кіно", то ваша дія – піти в кіно – є реакцією на його слова.

Але так само дія може бути реакцією на чиїсь емоції. Наприклад, тато обіймає дитину, тому що та загубила улюблену іграшку і тепер плаче. Обійняти – це дія у відповідь на емоцію.

Очевидно, що рішення, як ми будемо діяти наступної миті, приймаються дуже швидко, і жодна людина не складає в голові план "Що я буду робити, якщо мій співрозмовник розлютиться або заплаче", але зчитані емоції відіграють у цьому не останню роль. Вони є інформацією, яку потрібно аналізувати.

До речі, ще 50 років тому, не кажучи про більш давні часи, неможливо було уявити, щоб слова "емоція" та "інтелект" опинилися поруч в межах одного поняття. У це було так само складно повірити, як і свого часу в те, що Земля обертається навколо Сонця, а не навпаки.

Емоції та інтелект протиставлялися одне одному. Вважалося, що емоції заважають приймати "раціональні", "розумні" рішення.

Тільки у другій половині 20-го століття соціальні психологи поглянули на це по-іншому. Вони припустили, що в процесі еволюції емоції допомагали людині пристосуватися до різних середовищ і обставин і були напряму пов’язані із виживанням людини як виду.

Запанувала думка, що розум та емоції протиставляти непотрібно, і що останні не перешкоджають людині мислити, а навпаки, – допомагають.

ЧОМУ ДОБРЕ МАТИ ВИСОКИЙ РІВЕНЬ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ

Емоційний інтелект багато досліджують з прикладної точки зору, щоб дізнатися, як він пов’язаний із різними сферами життя, з роботою, з лідерством, зі щастям, зі щоденними звичками.

Чим відрізняється життя людини, чий емоційний інтелект розвинений більше, ніж у інших?

Наприклад, австралійські дослідникиЕмі ЧантаПітер Капутівиявили залежністьміж емоційним інтелектом (ЕІ) та задоволеністю життям: чим вищий у людини емоційний інтелект, тим більше вона задоволена власним життям.

Так само і задоволеність шлюбом: вона на 26% залежить саме від рівня емоційного інтелекту.

Також емоційний інтелект пов’язаний із задоволеністю роботою. ДослідникиСатья КумаріВідья Ієрз Індіїопитали працівниківосвітніх закладів і виявили, що чим вищий рівень емоційного інтелекту, тим більше працівники задоволені своєю роботою.

Цікаво, що такий зв’язок ще сильніший для викладачів, порівняно з іншими працівниками освітніх закладів. Це пояснюють тим, що викладацька робота передбачає постійне спілкування з людьми, а де люди, – там і емоції.

Пригадайте або уявіть: перша пара в університеті, 8.30 ранку, більшість студентів не приходить вчасно, викладач не встиг купити кави, присутні на занятті не готові дискутувати про Платона й Арістотеля. Викладач не виспався, дратується, розчаровується, злиться.

Остання надія на емоційний інтелект: чим більше він розвинений, тим простіше викладачеві зрозуміти, оцінити і врегулювати свої емоції, зберегти спокій і конструктивний діалог зі студентами.

Від емоційного інтелекту залежить, наскільки людина здатна бути емпатичною, тобто уявляти себе на місці іншого і розуміти, як інший почувається.

Окрім того, ЕІ пов’язаний із тим, наскільки ми схильні співпрацювати в команді. Командні гравці – це здебільшого люди з високим рівнем емоційного інтелекту.

Американські дослідникиМарк БреккетіДжон Мейєрз’ясували, що чим нижчий рівень ЕІ, тим більше люди споживають алкоголь і наркотичні речовини.

Водночас, люди з нижчим рівнем емоційного інтелекту почуваються більш самотніми. Почуття самотності залежить від емоційного інтелекту на 24%.

Однак слід розуміти, що все написане вище стосується статистичних показників, які враховують відповіді великої кількості людей і базуються на імовірностях. Тому якщо ви раптом почуваєтеся самотніми і не зовсім задоволені своєю роботою, це не означає, що ваш емоційний інтелект низький. Причини можуть бути зовсім інші.

Не всі люди з високим емоційним інтелектом люблять працювати в команді, як і не всі серед них задоволені своїм життям. Пояснень для кожного окремо явища є завжди більше, ніж одне.

Але тенденції щодо емоційного інтелекту справді виглядають так.

ЯК РОЗВИВАТИ ЕІ

Хороша новина полягає в тому, що емоційний інтелект можна розвивати протягом життя. Він не є сталою ознакою, і немає вікової межі, після якої запізно братися до вдосконалення.

Яким чином це можливо робити?

По-перше, варто бути спостережливими щодо емоцій. Спробуйте якийсь час цілеспрямовано звертати на них увагу. Відчуваєте здивування, – загальмуйте на секунду і скажіть про себе: "Я зараз дивуюся", злитеся, – помітьте цю злість.

Так само звертайте увагу на те, що спричинює емоції: у відповідь на які слова чи дії ви здивувалися, що саме вас розізлило.

Подібне і з емоціями інших: бачите, як хтось хвилюється, промовте собі в голові: "Ця людина хвилюється".

На перший погляд, звучить безглуздо. Але саме такі вправи привчають помічати емоції. Це важливо, тому що допоки щось не є помічене, воно ніби то і не існує.

По-друге, якщо вам здається, що ви не завжди чітко виражаєте свої емоції, просіть про фідбек тих, із ким спілкуєтеся і кому довіряєте.

Попросіть співрозмовника відволіктись від розмови і поділитися враженнями: які емоції він щойно побачив із вашого боку.

Вам здається, що ви були привітні. Чи згоден із цим співрозмовник? Якщо не згоден, то чому? Як, на його думку, могла би виглядати привітність?

Таку вправу складно повторювати часто, але вона дозволяє дізнатися багато цікавого про те, як інколи ваше уявлення про свої емоції відрізняється від сприйняття інших, і навчитися більш точно їх виражати.

По-третє, якщо ви не впевнені, чи правильно розумієте емоції інших, питайте прямо. Це не завжди доречно і можливо, але якщо почуваєтеся з людьми комфортно, робіть це частіше.

Дайте людині шанс пояснити свої емоції самій. Не додумуйте, що означає чиясь усмішка чи підняті догори брови.

Скажіть людині: "Мені здається, ти дратуєшся. Я права?". Цілком можливо, що у відповідь почуєте: "Ні".

Або й узагалі кажіть, що не розумієте, які емоції виражає людина, і просіть розповісти. А тоді порівнюйте із власним сприйняттям.

Питати інших про їхні емоції також дуже корисно, якщо вони походять із незнайомих і відмінних середовищ, наприклад, інших країн.

По-четверте, пам’ятайте, що емоції найбільш інтенсивно задіяні тоді, коли ми спілкуємося з іншими. Тому, щоб розвивати емоційний інтелект, спілкуйтеся якомога більше, не уникайте розмов, зустрічей і людей.

Тут діє принцип переходу кількості в якість: чим більше емоцій мусите "обробити", тим легше і краще робитимете це згодом.

Іпо-п’яте, позбувайтеся табу на емоції. Хоча вище йшлося про те, що емоції потрібно вміти регулювати, це не те саме, що уникати їх зовсім.

У суспільстві існують стереотипи про те, що, наприклад, чоловіки не можуть показувати сентиментальність чи вразливість, не плачуть привселюдно.

Такі стереотипи можуть проявлятися і для інших категорій людей, наприклад, керівниця фірми може вважати, що їй не личить проявляти перед підлеглими розчулення.

Однак відмовляти собі в емоціях тільки через те, що ти чоловік, директорка чи президент – не найкраща ідея.

Кiлькiсть переглядiв: 0